26 NOV 2024

ПОСТРАЖДАЛА ВІД СНПК: ПОТРІБНИЙ ПРИКЛАД – І ЛЮДИ ЗАГОВОРЯТЬ

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК) – воєнні злочини,з якими Україна зіткнулася з 2014 року. Але з тих пір, як в Україні почав працювати прокурор МКС, СНПК, як і всім воєнним злочинам, приділяється більше уваги.

На відміну від загальнокримінальної статті “Сексуальне насильство”, СНПК – це воєнний злочин. І він не про задоволення статевої пристрасті, а про владу і контроль.
СНПК як воєнний злочин не має строку давності щодо притягнення до відповідальності.
З початку повномасштабного вторгнення станом на 1 листопада 2024 року зафіксовано 329 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, скоєних стосовно 118 чоловіків та 211 жінок. З них 17 неповнолітніх (16 дівчат та 1 хлопець), — повідомляє Офіс Генерального прокурора.

Адвокатка і правозахисниця Юлія Сегеда зауважує, що хоча на сайті Офісу Генпрокурора постійно оновлюються цифри, статистика не відображає реальну картину. бо ці злочини найбільш латентні.
“Люди могли звертатися з такими заявами через 5-10 років. Багато постраждалих знаходяться на тимчасово окупованих територіях і не можуть нічого розповісти про злочини, від яких потерпають. . Та й взагалі постраждалим важко розповідати про ці травмуючі події, вони неохоче діляться з кимось подробицями. Тому ми передбачаємо, що таких випадків значно більше, ніж зафіксованих прокурорами, про які нам наразі відомо”, – говорить експертка.
Відповідаючи на журналістський запит Zlochyn.dp.ua, в Офісі Генерального прокурора зазначають, що найбільшу кількість випадків СНПК зафіксовано у Херсонській області - 105, у Київській області - 59, у Донецькій області - 77, у Харківській області - 38, у Запорізькій області - 22, у Чернігівській області - 8, у Луганській - 6, у Миколаївській області - 10, у Сумській області - 3, в Автономній Республіці Крим -1.
Серед виявлених видів СНПК - зґвалтування, каліцтво або насильство над статевими органами, примусове оголення, погрози та спроби зґвалтування, примус дивитися на сексуальну наругу над близькими особами тощо. 
Після деокупації територій на сході та півдні країни говоримо про чіткий паттерн::усюди, де стояли російські військові, зафіксовано випадки СНПК – повідомляють в Офісі Генпрокурора у відповіді на запит – Станом на 01.11.2024 року в деоокупованих селищах Київської, Чернігівської, Херсонської, Харківської та Миколаївської областей повідомлено про підозру 60 військовослужбовцям рф. Скеровано до суду 28 обвинувальних актів щодо 37 осіб, п'ятьох фігурантів злочинів засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі: трьох до 12 років, двох -до 10 років та 11 років, 1 вирок щодо 1 особи наразі ще не набрав законної сили. Розкрито 88 фактів СНПК.

В національних судах розгляд поданої категорії справ відбувається заочно (за процедурою in absentia), тобто, без участі обвинуваченого. Тому прокурори відштовхуються від інтересів постраждалої особи. Якщо особа готова отримати рішення національного суду, ініціюється судовий процес, оскільки пріоритетом є фіксування воєнного злочину та збір доказів за міжнародними стандартами, з можливістю подальшого їх використання в міжнародних інстанціях для притягнення найвищого керівництва рф до кримінальної відповідальності. – повідомляють в Офісі Генпрокурора. Щодо профілю обвинувачених - це військовослужбовці ЗС рф, в тому числі, командири відповідних підрозділів».

ІСТОРІЯ ОЛЕНИ

Починаючи розмову з Оленою, героїнею поданого матеріалу, котра постраждала від СНПК, враховуючи делікатність теми, журналістка Zlochyn.dp.ua запропонувала не вказувати в матеріалі її прізвище, обмежившися першою літерою. Але Олена Я. сказала, що не потребує анонімності:

“Про СНПК слід говорити.Насправді багато наших співвітчизників постраждали від таких злочинів, але 90 відсотків, на мою думку, мовчать. Про всі інші злочини постраждалі говорять, а про СНПК мовчать. Особливо важко чоловікам. Потрібний приклад – і люди заговорять” – впевнена Олена Я.

Олена Я., мешканка міста Кам'янка-Дніпровська Запорізької області, півроку перебувала у полоні в російських військових. В жовтні 2022 року в окупованому місті на неї донесли сусіди з приводу того, що чоловік Олени служить в ЗСУ. Жінка розповіла виданню Zlochyn.dp.ua, що в полоні потерпала від тортур (Олену били по голові скляною пляшкою, душили дротом від електрочайника) та безпосередньо від СНПК:

“В СІЗО СНПК починається з порогу, коли людей роздягають, перевіряють татуювання на тілі, а в камерах просто ґвалтують. .Нас змушували годинами читати гімн рф. Били палицями прямо в камерах і в коридорі, далі забирали у камеру допитів. Мені начальник поліції погрожував у камері, що прострілить коліна. Забрав у кімнату допитів і кричав на мене так, що летіла слина й очі вилазили з орбіт.

Чотири місяці жінка провела ізоляторі, в селі Велика Білозерка. Наступний етап полону, двохмісячне трудове рабство , теж був пов'язаний із сексуальним насильством. Там його було навіть більше, ніж в взоляторі - згадує Олена. - П'ятдесятирічній жінці разом з іншими сімнадцятьма полоненими довелося рити окопи в командному пункті на другій лінї оборони російських окупантів. І не лише це:

“У трудовому рабстві ми будували фортифікаційні споруди, жінок змушували прати солдатам, прибирати в будинках, які захопили офіцери, готувати”.

Пані Олена, щойно їй у березні 2023 року дивом вдалося повернутися з полону додому, звернулася до правоохоронних органів із заявою,. Щоправда, про злочини сексуального характеру, скоєні проти неї окупантами,жінка довго мовчала. Чому? Говорить, боялася бути не просто незрозумілою, а навіть висміяною. Тим більше, Олена встигла перевірити на собі ставлення місцевої поліції до цивільних полонених. Про це жінка також розповіла журналістам:

“Зараз суспільство вже більше сприймає питання сексуальних злочинів, бо війна наклала свій відбиток. Одна з причин, чому я мовчала про СНПК - це ставлення правоохоронців на лінії зіткнення до цивільних, що вийшли з полону. Вони буквально сміялися нам в лице! І на мою заяву про трудове рабство вони саркастичновідповіли: “може, Вам ще УБД дати?“ Як я могла говорити з ними про СНПК?”

“Коли я писала заяву в поліцію та ідентифікували трьох основних фігурантів кримінального провадження – начальника поліції, начальника СІЗО, фсбшника, який бив мене по голові пляшкою – проти них ведеться судовий розгляд.- про випадки СНПК я спершу мовчала, - продовжує розповідь Олена. - Тоді я тільки вийшла і не була готова про це говорити. Я перебувала у шоковому стані та глибокій депресії, в якій, чесно кажучи, перебуваю й досі”.

В цьому сенсі історія Олени не унікальна.Ставленням до гендерно-обумовленого та сексуального насильства в українському суспільстві (стигматизація, звинувачення постраждалих – пояснюється небажання останніх говорити про ці злочини та розкривати деталі. Це значною мірою ускладнює доступ до правосуддя. Власне, упередження та гендерна нечутливість в цьому питанні притаманні і правоохоронним органам. Вони неохоче приймають заяви та часто кваліфікують сексуальне насильство за статтями “Хуліганство” чи “Завдання тілесних ушкоджень”.
Пізніше, під час реабілітації, Олена познайомилась з жінками, які раніше за неї постраждали від СНПК. Після цього, вона все ж написала заяву в Генеральну прокуратуру.

“До мене приїжджав прокурор, який веде цю справу і я під відео розповідала йому в подробицях про кожен із шести епізодів насильства. Кримінальне провадження наразіпорушено. Але Генпрокуратура працює довго. Мені мають призначити додаткові судмедекспертизу та психолого-психіатричну експертизу, бо коли я проходила їх, з заявою про СНПК ще не зверталася. Це експертиза після полону і термін виконання дуже важливий”, — розповіла журналістам потерпіла.

Втім, Олена впевнена, що справедливе розслідування воєнних злочинів, зокрема, СНПК, неминуче.
Питання репарацій для жінки, яка після полону втратила здоров'я та роботу, стоїть особливо гостро. Вона, власне, цього і не приховує:

Чому не можна заморожувати активи рф та виплачувати постраждалим репарації.?Наприклад, я після полону втратила здоров'я. Мені потрібна реабілітація двічі на рік та кошти на неї. Я на своїй території, в себе вдома, потрапила в полон.Я все життя платила податки.З роботи мене звільнили. Я працювала архіваріусом у лікарні. Роботодавці не очікували, що я повернусь. І я про це дізналася випадково. Я подала позов до суду для поновлення трудових відносин та виплати коштів за період, який вони зазначили як за власний рахунок, а це фікція. І таких випадків у цивільних полонених, на жаль, дуже багато.

Цей репортаж є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net - Fondation Hirondelle.